Новини

Привітаємо нашого переможця Полігаса Владислава
27 лютого 2020 р. в КЗ «Жмеринський районний будинок культури» відбувся міськрайонний конкурс «Кобзар і Україна» присвячений 206 –ій річниці з дня народження Т.Г. Шевченка. В конкурсі взяли участь 48 учасників художнього читання, які були поділені на три вікові категорії:

І вікова категорія - від 7 до 12 років
ІІ вікова категорія - від 13 до 18 років
ІІІ вікова категорія - від 19 до 35 років

Прослухавши підготовлені програми учасників конкурсу та підвівши підсумки журі визначили переможцями конкурсу:

Віком від 7 до 12 років:
- 1місце – Захаренко Тетяну, с.м.т.Браїлів;
- 2місце – Кунцевича Дмитра, с.Олександрівка;
- 3місце розділили – Бессарабу Савелія, м.Жмеринка;
- Порощук Дарину, с.м.т.Браїлів;
- Полігаса Володимира, с.Носківці.

У кожній українській школі в лютому відзначають Міжнародний день рідної мови.
Учні 6 класу нашої школи разом зі своїм класним керівником Березюк Людмилою Петрівною приурочили цьому святу виховний захід "Мова моя материнська, квітни в душі й на устах", де акцентувалася увага на тому, що мова - це голос народу, і доки цей голос звучатиме, доти житиме народ. Наступною частиною заходу була інтелектуально-мовознавча вікторина "Знавці мови" для учнів 5 - 7 класів, яка сприяла закріпленню знань з української мови, підвищенню загальної ерудованості учнів.

20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року відзначається вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні.

Саме в ці дні, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача...», яка стала українським народним реквіємом.
В цей день ми провели виховну годину для учнів школи. А також переглянули відеофрагмент тих подій.

Щорічно 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Ця пам’ятна дата приурочена до 31-х роковин виведення радянських військ з Афганістану у 1989 році.
17 лютого для учнів 9 - 11 класів було проведено інформаційну бесіду про події тих років та показано відеофрагмент-хронологію перебігу війни на території Афганістану.

Свято Андрія Первозванного вважається найбільшим передноворічним святом, яке відзначається ще з часів Русі 13 грудня. Андрій Первозванний входив в число 12-ти апостолів Христа, згідно з переказами, був братом апостолу Петру і був покровителем жителів України, Росії та Шотландії. Напередодні цієї дати прийнято збиратися на Андріївські вечорниці — ворожіння, з якими пов'язано безліч неординарних звичаїв. От і учні 9 класу на чолі з класним керівником Мороз Наталією Миколаївною також зібралися та відтворили усі звичаї та традиції, яких дотримувалися наші предки.

16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності. Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО.

Навчання починається з дітей, яких варто вчити не просто бути «такими як всі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів ООН.

Не стали осторонь цієї проблеми вчителі нашої школи. Для учнів 7-8 класів було проведено Бондар Л.Б тренінг на тему "Толерантність - крок до гуманності". Під час тренінгу панувала доброзичлива атмосфера, що дала змогу розв"язати завдання, заради яких зібрались.

У суботу, 23 листопада 2019 р., українці всього світу запалять у своїх будинках свічки пам’яті з молитвою за жертви Голодомору-геноциду, заподіяного проти українського народу в намаганні знищити українську національну ідентичність.
Свічка об'єднує нас у зобов’язанні пам’ятати та поширювати історію про Голодомор, невтомно працюючи над визнанням Голодомору геноцидом українського народу кожною державою світу. У 1932-33 рр., у розпал свідомо спланованого голоду, який забрав мільйони невинних життів, лише деякі мали сміливість говорити правду. Однак мало хто хотів про це слухати. У 2019 р. ми вже не можемо терпіти страх перед цією правдою.
Сьогодні, 22 листопада учні та вчителі Носківецької школи вшанували пам'ять жертв голодомору, провівши лінійку під час якої нагадали усім про жахливі події 1932-33 років. А також організували ходу до пам'ятного знаку з покладанням вінка. Запалили свічки пам'яті і вшанували хвилиною мовчання усіх загиблих. До цієї ходи приєдналися завідуючі сільською бібліотекою Тетяна Маковей та будинком культури Оксана Кіськова.
У суботу, 23 листопада 2019 р., в Міжнародний день пам'яті Голодомору, помолімось за кожного, хто загинув під час цього геноциду. Нехай же свічка, яка пломеніє у нашому вікні, нагадує світу про минуле та є маяком надії для всіх пригноблених сьогодні народів.
Вшануйте жертвв Голодомору хвилиною мовчання та молитвою о 19:32 за місцевим часом.
Запаліть свічку пам’яті у своєму домі.
Візьміть участь у пам’ятних заходах та панахидах у вашій громаді.
Нехай же наша пам’ять про жертви Голодомору буде вічною.

Нагадаю, що сьогодні 21 листопада шоста річниця Революції гідності. Саме цими днями в Україні розпочалися Помаранчева революція 2004 року та Революція гідності 2013 року. Ці події змінили історію нашої країни. А найтрагічнішою стала для українців боротьба за справедливість, що почалася рівно 6 років тому з Євромайдану. Згодом ця акція перетвориться в Революцію гідності та свободи. Протест у центрі столиці назвали Євромайданом, а найбільш активними його учасниками стали студенти. Ще через кілька днів мирна акція серед ночі перетвориться на жорстоке побоїще. Революція гідності та свободи стала однією з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, але назавжди змінила країну та українців.
Тому в цей день учні 9 -11 класів мали нагоду переглянути документальний фільм "Зима яка нас змінила " про події 2013-14 років.

8 листопада 2019 року Носківецька школа долучилась до написання 19-го Всеукраїнського диктанту національної єдності. Диктант писали учні 7-11 класів та вчителі.

Усі мали можливість перевірити свої орфографічні та пунктуаційні навики з рідної мови. Особливістю диктанту є те, що в ньому використано написання слів за новим правописом, а саме: пів століття, вебкамера, писемности.

Крім того, зміст диктанту надзвичайно пізнавальний, адже містить відомості про розвиток інформаційних технологій від часів Нестора Літописця до наших днів.

А найголовніше те, що, пишучи диктант, кожен учасник відчув себе частиною великої української родини з її славною історією.

Сьогодні до нас в школу завітав Дерун Олег Олегович - інспектор ВОЗНС та ЗЦЗ 8 ДПРЧ м. Жмеринка та провів інструктаж для працівників школи з пожежної безпеки.

Непомітно з’явилася осінь –
День коротшим стає щодоби.
Глянь, берізки – уже златокосі,
І в дубів багряніють чуби.
Вже у теплі краї відлетіли
Сонцелюби – дзвінкі журавлі,
Не страшні їм тепер заметілі
На далекій південній землі
В четвер у нашій школі відбулося свято осені. Учні 5 - 11 класів підготували літературно-музичні номери.
6 клас зайняли І місце. 5 - 9 класи розділили ІІ місце. 7 клас вибороли ІІІ місце. 8 клас зайняли ІVмісце. І V - VІ місце отримали 10 - 11 клас. Загалом було дуже красиво і весело.

В п'ятницю в нашій школі відбулася акція "Затишок" по прибиранні шкільної території від опалого листя. Усі діти на чолі з класними керівниками та вчителями зайняли певну територію, яку прибирали.

Вчора у нашій школі відбулося свято вчителя. По шкільній традиції учні 11 та 10 класів спробували себе у ролі учителів. Вони в цей день проводили уроки по класах. Також підготували святкову лінійку для учителів. А ще поділилися своїми враженнями від цього дня і зробили висновки, що не легка праця педагога.

Сьогодні до нас в школу завітали працівники газової служби. У рамках місячника безпеки в газовому господарстві вони повторили з дітьми правила безпечної поведінки під час виявлення витоку газу. Проінформували як поводити себе в екстримальній ситуації та варіанти усунення проблеми. Дозволили оглянути автомобіль та прилади, які використовують у роботі. також роздали нформаційні листівки.

Історія Всеукраїнського дня бібліотек

14 травня 1998 року указ Президента України № 471/98 офіційно проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек. Так, це свято відзначається в честь великого внеску бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність подальшого підвищення їх ролі в житті суспільства. Дата підтримує ініціативу бібліотечної громадськості.

Тому до всеукраїнського дня бібліотеки в школі було організовано перегляд відеороликів про найперші книги світу, найдорожчі книги світу, найкращі бібліотеки світу та загадкову бібліотеку Ярослава Мудрого.

Зазначимо, що перші бібліотеки на території України з'явилися ще за часів Київської Русі. Тоді вони відкривалися при церквах і монастирях після прийняття християнства в 988 році. Найбільшою і найбагатшою була бібліотека Софії Київської, заснована в 1037 році князем київським Ярославом Мудрим.

Примітно, що в цій бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг – на той час це було величезне багатство. Книги, які виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця 11 століття стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі.

В часи набігів монголо-татар книги знищували і палили, тому примірників бібліотеки Софії збереглося вкрай мало. Найвідоміші: Рейнське євангеліє (яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла до Франції з Києва. На цій книзі приносили клятву французькі королі, а в даний час дають клятву президенти Франції), Остромирове євангеліє (1056—1057), два Ізборніка 1073 та 1076 років, Мстиславове євангеліє 12 століття.

На сьогоднішній день в Україні налічується близько 40 тисяч бібліотек. Серед них можна виділити: Національну бібліотеку України, Національну парламентську бібліотеку України, Державну бібліотеку України для дітей, Державну історичну бібліотеку України. Зараз більше 53 тисяч українців займаються бібліотечною справою, а послугами книгосховищ користуються понад 17,5 мільйонів читачів.

В четвер 19 вересня до нас в школу завіта майстер спорту України та СССР, чемпіон України серед майстрів спорту з важкої атлетики Стрельбицький Василь Ігорович. На даний час є тренером з важкої атлетики міської ДЮС школи та суддя національної категорії.
Він дітям розповів про цей вид спорту та показав види вправ, які відносяться до нього.
Також діти мали нагоду спробувати виконати ці вправи.
Ще трішки історії для вас)
Витоки виникнення сучасних силових видів спорту можна знайти у Стародавній Греції. Уже в ті часи найбільш освічені люди відстоювали ідеї гармонії тіла й духу, віддаючи перевагу естетичному вихованню. Древньогрецькі скульптори розробляли канони краси, що будувалися на оптимальних пропорціях тіла людини, яких намагалися досягти ті, хто займався силовими вправами.
На межі XIX і XX століть у Росії та в Україні значного поширення набула важка атлетика. Одним із видатних представників атлетики був В.Ф. Краєвський, котрий у 1885 р. в Санкт-Петербурзі заснував "Гурток аматорів атлетики", де спортсмени займалися силовими вправами, боксом, боротьбою, гімнастикою. Члени гуртка намагалися розвинути не тільки максимальну силу, а й досягти у своєму розвитку зразків обхватних розмірів м'язів давньогрецьких атлетів.
Усі фізичні вправи на той час умовно поділяли на атлетику, спорт та гімнастику (Іванова, 1990). До атлетики належали спеціальні вправи для розвитку максимальної сили, спорт об'єднував вправи, що виконувалися задля задоволення, а поняття гімнастики поєднувалося з вправами для м'язів шиї, тулуба, рук і ніг, а також вправами на гімнастичних приладах і лікувальною гімнастикою.
Аналогічні гуртки були створені у Москві, Києві, Ризі тощо. Київський лікар Є.Ф. Гарнич-Гарницький у лютому 1895 р. заснував Київський атлетичний гурток. Київське атлетичне товариство виховало на той час прекрасних спортсменів-рекордсменів Росії та світу, переможців всеросійських чемпіонатів та олімпіад — К. Павленка, Ф. Гриненка, Г. Чікваїдзе, С. Тонкопея, М. Урицького, П. Латушкіна, В. Мерного, О. Красовського та інших.
Фахівці, які розробляли методи збільшення сили й формування гарних м'язів, уже на той час мали своїх послідовників. В.Ф. Краєвський розробив оригінальну систему "тілобудови" й розвитку сили, О. Засс запропонував методику розвитку сили за допомогою ланцюгів (ця система ізометричних вправ автора була опублікована у 1924 р.), О.К. Анохін — автор системи гантельної гімнастики та інші.
У 1897 р. відбувся перший Всеросійський чемпіонат із важкої атлетики, де учасники змагалися у п'яти вправах з обтяженнями: жимі, ривку й поштовху двома руками, поштовху й ривку однією рукою, а також — у вільних вправах.
На межі століть у Росії видавалися атлетичні журнали "Геркулес", "Красота й сила", "Русский спорт" та ін., що пропагували силові вправи, видавалися друковані листівки із зображенням знаменитих спортсменів тощо.
У 1912 р. клуби і гуртки важкої атлетики об'єдналися у Всеросійську спілку важкоатлетів, головою якої було обрано Л. Чаплинського, а в 1913 р. ця спілка вступила до Міжнародної аматорської спілки важкоатлетів. Міжнародний конгрес спілки 1913 р. у Берліні прийняв ряд важливих рішень. Під назвою "важка атлетика" розвивалися три види спорту: піднімання ваги (штанга й гирі), бокс і всі види боротьби. Для важкоатлетів затвердили єдину програму змагань: ривок і поштовх різнойменними руками, штовхання ваги (не менше 10 кг), а для команд — перетягування каната. Атлети почали виступати у п'яти вагових категоріях: до 60; 67,5; 75; 82,5 і понад 82,5 кг.
У 1919 р. замість Всеросійської спілки важкої атлетики створено Московську лігу, котра керувала розвитком цього виду спорту. Учасників розподілили на п'ять вагових категорій і визначили 5 змагальних вправ. У 1923 р. у Москві був проведений перший чемпіонат СРСР, на якому призерами змагань стали українські важкоатлети: Я. Шепелянський, І. Жуков, Д. Ехт, Л. Алекс, А. Орлеан. Перша Всеукраїнська олімпіада відбулася у Харкові у 1922 р., а її чемпіонами стали Я. Шепелянський, І. Жуков, В. Поль і Д. Ехт.
Першість СРСР 1927 р. відбувалася за новими правилами: було впроваджено кваліфікаційні розряди (новачки, II, I), учасників розподіляли на 6 вагових категорій.
У 1933 р. у важкій атлетиці з'явилося ім'я Георгія Попова. Він один із перших спортсменів застосував великі тренувальні навантаження у своїй підготовці, обґрунтував періодичність їх зміни у тижневих циклах, а також винайшов новий спосіб присіду під штангу — "розніжка". Він першим з українських важкоатлетів встановив найвище світове досягнення у ривку — 98,2 кг, а у 1937 р. йому було присвоєно почесне звання "Заслужений майстер спорту СРСР".
У 1936 р. чемпіонати СРСР і України проводилися за програмою триборства у нових вагових категоріях, наближених до міжнародних і Важкоатлетична секція відокремилася від секцій боротьби та боксу.
Чемпіонат України 1936 р. проходив у Донбасі (м. Ірміно). Переможцем вперше став 20-річний киянин Я. Куценко ( у подальшому 14-разовий чемпіон СРСР). Він переміг харків'янина І. Кириченка і встановив перший рекорд СРСР у ривку. У 1938 р. він першим із важкоатлетів колишнього СРСР показав у сумі триборства 400 кг у важкій ваговій категорії.
На всесоюзному чемпіонаті 1939 р. 20-річний киянин Г. Новак встановив черговий рекорд СРСР у жимі (118,1 кг), а через два роки на змаганнях "Україна—Росія" в Києві він показав у ваговій категорії 75 кг феноменальну для того часу суму триборства — 400 кг (жим — 125, ривок — 120, поштовх — 155 кг).
Після звільнення України від гітлерівських окупантів (1941—1943 рр.) у республіці почалося відновлення народного господарства. У 1943 р. у Харкові поновив свою діяльність Республіканський комітет у справах фізкультури і спорту, а також Державний інститут фізичної культури, який було переведено до Києва. У червні 1944 р. в Києві відбувся черговий чемпіонат країни, де з абсолютно кращим досягненням — 407,5 кг у сумі триборства — переміг Я. Куценко.
У 1946 році секція важкої атлетики СРСР вступає до Міжнародної федерації важкої атлетики (ІВФ). На перший повоєнний чемпіонат світу до Парижа у складі збірної команди СРСР відбули кияни Г. Попов, Ю. Хотимський та Я. Куценко. Г. Попов став бронзовим призером у легкій вазі, а Я. Куценко виборов срібну медаль.
У 50-х роках найсильнішими важкоатлетами України були: Ю. Мазуренко, М. Кемель, П. Кіршон, М. Меркулов, Ф. Осипа, І. Рибак, М. Комешов та інші, які досягли на той час вершин спортивної майстерності.
У 1952 р. важкоатлети СРСР вперше взяли участь в Іграх XV Олімпіади, де завоювали 3 золоті, 3 срібні та 1 бронзову медалі.
У 1956 р. збірна команда України з важкої атлетики посіла друге місце у I Спартакіаді народів СРСР. Цього ж року на Іграх XVI Олімпіади у Мельбурні харків'янин І. Рибак став першим серед українських важкоатлетів олімпійським чемпіоном.
У середині 60-х років стали відомими усьому світу українські важкоатлети М. Хомченко, Е. Бровко, В. Беляєв, Л. Жаботинський.
У 1965 р. Спортивна класифікація країни зазнає значних змін — вперше засновується норматив майстра спорту СРСР міжнародного класу, кандидата в майстри спорту та юнацькі розряди. Першими звання майстра спорту міжнародного класу отримали українські важкоатлети В. Беляєв та О. Кидяєв. У 1969 р. Міжнародна федерація важкої атлетики додала до існуючих вагових категорій дві нові — 52 та 110 кг, змагання почали проводитися у дев'яти вагових категоріях.
Конгрес ІВФ під час проведення Олімпіади 1972 р. після тривалих обговорень з фахівцями прийняв рішення про вилучення жиму з програми змагань важкоатлетів. Основною причиною була неможливість об'єктивного суддівства цієї вправи під час змагань.
У середині 70-х років в Україні найбільш відомими важкоатлетами були: львів'яни А. Гнатів і П. Король, донеччани Б. Павлов та Ю. Голубцов, луганчани В. Михайлов, О. Кидяєв, О. Сеньшин, кияни С. Полторацький та В. Кузниченко, ровенчанин В. Устюжин та інші.
На початку 80-х років про себе заявляє нове покоління важкоатлетів України: В. Соц із Донецька став чемпіоном світу та Європи 1981, 1982 рр. та встановив сім світових рекордів. В. Кравчук із Кривого Рога виборов звання чемпіона світу та Європи в 1981 р., а киянин А. Писаренко — у 1981, 1982, 1983 рр.
У середині 90-х років в Україні з'явилися нові талановиті важкоатлети: В. Альошкін, Р. Севастеєв, Р. Савченко, О. Блищик, В. Бажан, О. Чумак, С. Дідик, О. Левандовський, які неодноразово встановлювали світові та Європейські рекорди на міжнародних змаганнях.
У 1992 р. внесено зміни щодо акцентів у світовій важкій атлетиці. Після розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав збірні команди цих країн отримали право виступати на всіх міжнародних змаганнях окремими командами, що зразу ж призвело до загострення конкуренції на світовій важкоатлетичній арені. Федерація важкої атлетики України була прийнята до складу ІВФ однією з перших. Ця подія відбулася 16 листопада 1992 р. Вже через рік збірна команда важкоатлетів України на чемпіонаті світу 1993 р. в Австралії та чемпіонаті Європи 1994 р. у Чехії виборола перші загальнокомандні місця.
Після рішення Міжнародної федерації важкої атлетики про включення до програми змагань жіночої важкої атлетики українські фахівці почали інтенсивно працювати для її розвитку. Призерками та рекордсменками міжнародних змагань в ці роки ставали: Н. Скакун, Л. Григурко, В. Руденок, В. Павлиш, Л. Канунова, В. Щаймарданова та інші.

Шахи та шашки
Спорт, наука чи мистецтво?
Шахи – одна з найрозповсюдженіших спортивних ігор сучасності. Поєднує в собі елементи мистецтва (уяви), науки (логічноточного розрахунку) і спорту.
Шахи використовуються і як модель наукових досліджень у психології й педагогіці, сприяють розвиткові концентрації уваги, вмінню долати труднощі, планувати власні дії, логічно мислити.
Змагання з шахів поділяються на два типи: турніри й матчі.
Шаховий турнір – форма проведення змагань, коли у поєдинку бере участь більше двох гравців, і кожен із них грає з іншими у порядку, що встановлюється таблицею ігор (за коловою системою) або вибірково з групою учасників (олімпійська, схевенингенська чи швейцарська системи). Шаховий турнір за коловою системою при обмеженій кількості учасників може проводитися у декілька кіл. У цьому випадку змагання називають матчем-турніром.
Матч – змагання між двома суперниками або командами. Особистий (індивідуальний) матч проводиться на більшість перемог із визначеної кількості партій або до визначеної кількості перемог.
Деякі шахові терміни
Шах – позиція, під час якої король того гравця, чия черга робити хід, знаходиться під атакою фігур суперника.
Мат – шах, від якого не має захисту. Гравець, що поставив мат королю суперника, виграє партію.
Пат – позиція, коли жодна з фігур того гравця, чия черга ходити, не може зробити хід дозволений правилами. Після встановлення на шахівниці пату партія оголошується нічиєю.
Історія виникнення гри в шахи
Стародавнє походження шахів не викликає сумнівів. Ігри з фішками на дошці були відомі ще в ІІІ – ІV ст. до н. е. У перші 500 років н. е. на північному заході Індії, за думкою багатьох істориків, з’явилася найдавніша форма шахів – військова гра чатуранґа (на санскриті: «чотири роди війська з чотирма видами зброї – колісниці, слони, кіннота, піхота»). Грали в чатуранґу на дошці 9х9 четверо гравців, а пересування фігур визначалося кидком гральної кості.
З Індії шахи розповсюдилися по всій східній і центральній Азії, а в кінці V – на початку VI ст. проникли до Ірану. Тут ця гра, де «перемогу розумом беруть» (як повідомляв один із найдавніших рукописів), користувалася великою популярністю.
В VII ст. з шахами познайомилися завойовники іранської монархії – араби. Нову для них гру вони назвали шатрандж. Араби удосконалили забаву: гра для чотирьох перетворилася в гру для двох суперників і виграш у ній уже досягався не киданням кості, а розумом.
У VІІІ – ІХ ст. шатрандж отримав широке розповсюдження в Арабському Халіфаті. Тоді й винайшли шахову нотацію (спосіб запису партій), шахову композицію (задачі, етюди), аналіз окремих позицій. З’явилася велика кількість літератури з теорії дебютів, стратегії, тактики, аналізів різних типів ендшпілю.
Темп гри в шатранджі відрізнявся великою повільністю. Сучасної рокіровки не існувало. Кінцевою метою маневрів вважалося безвихідне положення («мат» або «пат») ворожого короля. Ферзь був найслабшою фігурою – він пересувався лише на одне поле по діагоналі. Слон здійснював своєрідний стрибок по діагоналі через одне поле. Пішаки в початковому положенні просувалися теж на одне поле. Не змінилися з того часу тільки ходи короля, тури й коня.
Європейці, ймовірніше за все, навчилися цій грі від арабів із Іберійського півострова, Аквітанії, Провансу чи з півдня Апенін. У Скандинавії та на Британських островах шахи розповсюджували вікінги (знайдені кілька комплектів шахів на острові Льюіс, датовані 1200 р.).
У країнах Західної Європи в шахи почали грати наприкінці ІХ ст., про що теж свідчать знахідки шахових фігур. У ХІ ст. з’явилася перша згадка про шахи в літературі («Каталонський заповіт», 1010). З ХІ-ХІІ ст. цю гру почали вважати однією з найзахоплюючих розваг феодальної знаті. Вона ввійшла до програми лицарського виховання, про неї писали в тогочасних літературних творах («Пісня про Роланда», «Трістан та Ізольда», «Роман про Розу»). З часом правила гри зазнали змін. Шахівниця стала двоколірною (раніше всі її клітинки були білими).
Культура шахової гри, що досягла досить значного розвитку в арабів, помітно знизилася під час переходу шатранджа до Європи. Період з ХІІ по XV ст. (епоха Середньовіччя) характеризується загальним зниженням рівня культури, що не сприяло розвиткові мистецтв. Шахи перетворилися на гру азарту, в них почали грати на гроші. Наприкінці XIII ст. католицька церква навіть віднесла їх до числа заборонених «гріховних забав». Але вже в 1400 р. ці заборони були зняті.
В епоху Відродження (XV-XVI ст.) склалися правила гри в шахи, котрі значно скоротили тривалість партій: слон та королева стали набагато сильнішими, а пішаки отримали право пересуватися із початкової позиції на дві клітинки. В ті часи в шахах запанувала італійська школа, створення якої пов’язують із творчістю італійських шахістів, чиї партії, зібрані у творах Дж. Полеріо, Дж. Греко, А. Сальвіо, П. Каррери, Д. Понциані. В грі з’явилися стрімкі атаки, ефектні комбінації, що закінчувалися матом. Захищатися італійські майстри не хотіли, віддаючи перевагу контратаці.
Італійська шахова школа, розглядаючи шахи як мистецтво, показала їхню красу та широкі комбінаційні можливості, започаткувала систематичні дослідження відкритих дебютів, особливо тих, де фігури борються одна проти одної.
В ХІХ ст. ідеї італійської школи почали пропагувати англійці Дж. Саррат, У. Еванс, У. Льюіс, француз А. Дешапель, росіяни О. Петров та К. Яніш. Саме в Європі з’явилися видатні шахісти, котрих почали вважали кращими гравцями світу: Франсуа Данікан Філідор (1726-1795), Луї Шарль Мае де Лабурдонне (1795-1840), Ґорвард Стейнтон (1810-1874), Адольф Андерсен (1818-1879), Пол Морфі (1837-1884).
В Російській імперії політичні й соціальні умови мало сприяли розвиткові шахового мистецтва. Протягом ряду сторіч (із XIII по XVII) шахи піддавалися гонінню з боку церкви, їх забороняла в законодавчому порядку державна влада. Та, не дивлячись на усілякі заборони, гра продовжувала жити в народі. Її оспівував народний епос – билини, старовинні пісні, прислів’я. Полюбляли грати в шахи й царі, бояри та духовенство. Однак лише на початку XIX ст. в Росії почали створювати перші шахові гуртки, видавати перші шахові книги. Це й зумовило більш пізній вихід російських гросмейстерів на міжнародну арену.
У XX ст. в світі встановили сучасні правила шахової гри, винайшли шаховий годинник, почали частіше проводити міжнародні турніри. На порядку денному постало питання про офіційний титул чемпіона світу. Шахи стали спортом.
Тому в тиждень спорту ми в школі організували шаховий турнір по класах. Сьогодні ми визначили чемпіонів класу, а в понеділок відбудеться вирішальний турнір чемпіона школи по шашках.

Також 14 вересня діти Носківецької ЗОШ ходили до братської могили жертв голодомору та до могили невідомого солдата щоб вшанувати пам'ять загиблих.

На Жмеринщині до Дня фізичної культури та спорту, традиційно, проходять районні сільські спортивні ігри «Козацькі забави». Цього року 14 вересня гостей та учасників змагань гостинно, з хлібом-сіллю приймала Носковецька сільська рада.

Шкільним стадіоном, де відбувалося свято, коло пошани пройшли команди-учасниці змагань з 7 територіальних громад.

З вітальними словами, побажаннями гідно представити свою територіальну громаду, козацької витримки та спортивного запалу до команд звернулися перший заступник голови районної державної адміністрації О.Монастирський та Носковецький сільський голова А.Лавров.

Програма ігор складалася з 5 видів змагань. В армреслінгу найсильнішими виявилися: серед жінок – Н.Крилик (Браїлів), Л.Бедрак (Северинівка), серед чоловіків – Ю.Тарануха і О.Вальчук (Станіславчик), Є.Фердинський (Северинівка). І місце виборола команда с.Станіславчик. В гирьовому спорті кращі результати показали: В. Попінець (Жуківці), О.Франко (Станіславчик), В.Пшонко (Браїлів), Л.Бардецький (Жуківці) та першість за Жуковецькою територіальною громадою. Козацьку естафету виграла команда Северинівської ОТГ, другими стали Жуківці, носківчани – третіми. Як завжди родзинкою свята були змагання зі штовхання воза. Тут найвправнішими виявилися станіславчани. У перетягуванні линви перемогу здобула команда северинівчан.

За загальною сумою балів перше місце виборола команда Северинівської ОТГ, другою стала команда Станіславчицької сільської ради, третє почесне місце залишилося за господарями – носковчанами, четверте місце здобула Браїлівська селищна рада, п’ятими стали жуківчани, шостими Курилівська громада і останнє місце дісталося Телелинецькій сільській раді.

Під час заходу господарі не зрадили традиції частувати усіх охочих козацькою кашею та юшкою, які вдалися на славу та прийшлися усім до смаку.

Свято організували і провели: Носковецька сільська рада, відділ культури та туризму райдержадміністрації, районна організація ВФСТ «Колос».

Особлива подяка Носковецькій ЗОШ І-ІІІ ст.. на чолі з директором школи Т.Терещенко.

Сьогодні по запрошенню до нас завітав майстер спорту СССР та майстер спорту України по важкій атлетиці Стрельбицький Василь Ігорович та майстер спорту СССР по дзюдо Чубко Леонід Дмитрович.
Василь Ігорович розповів про історія виникнення оліймпійського виду спорту - важка атлетика та показав види вправ, які до неї відносяться.
Витоки виникнення сучасних силових видів спорту можна знайти у Стародавній Греції. Уже в ті часи найбільш освічені люди відстоювали ідеї гармонії тіла й духу, віддаючи перевагу естетичному вихованню. Древньогрецькі скульптори розробляли канони краси, що будувалися на оптимальних пропорціях тіла людини, яких намагалися досягти ті, хто займався силовими вправами.

На межі XIX і XX століть у Росії та в Україні значного поширення набула важка атлетика. Одним із видатних представників атлетики був В.Ф. Краєвський, котрий у 1885 р. в Санкт-Петербурзі заснував "Гурток аматорів атлетики", де спортсмени займалися силовими вправами, боксом, боротьбою, гімнастикою. Члени гуртка намагалися розвинути не тільки максимальну силу, а й досягти у своєму розвитку зразків обхватних розмірів м'язів давньогрецьких атлетів.

Усі фізичні вправи на той час умовно поділяли на атлетику, спорт та гімнастику (Іванова, 1990). До атлетики належали спеціальні вправи для розвитку максимальної сили, спорт об'єднував вправи, що виконувалися задля задоволення, а поняття гімнастики поєднувалося з вправами для м'язів шиї, тулуба, рук і ніг, а також вправами на гімнастичних приладах і лікувальною гімнастикою.

Аналогічні гуртки були створені у Москві, Києві, Ризі тощо. Київський лікар Є.Ф. Гарнич-Гарницький у лютому 1895 р. заснував Київський атлетичний гурток. Київське атлетичне товариство виховало на той час прекрасних спортсменів-рекордсменів Росії та світу, переможців всеросійських чемпіонатів та олімпіад — К. Павленка, Ф. Гриненка, Г. Чікваїдзе, С. Тонкопея, М. Урицького, П. Латушкіна, В. Мерного, О. Красовського та інших.
Фахівці, які розробляли методи збільшення сили й формування гарних м'язів, уже на той час мали своїх послідовників. В.Ф. Краєвський розробив оригінальну систему "тілобудови" й розвитку сили, О. Засс запропонував методику розвитку сили за допомогою ланцюгів (ця система ізометричних вправ автора була опублікована у 1924 р.), О.К. Анохін — автор системи гантельної гімнастики та інші.

У 1897 р. відбувся перший Всеросійський чемпіонат із важкої атлетики, де учасники змагалися у п'яти вправах з обтяженнями: жимі, ривку й поштовху двома руками, поштовху й ривку однією рукою, а також — у вільних вправах.
На межі століть у Росії видавалися атлетичні журнали "Геркулес", "Красота й сила", "Русский спорт" та ін., що пропагували силові вправи, видавалися друковані листівки із зображенням знаменитих спортсменів тощо.
У 1912 р. клуби і гуртки важкої атлетики об'єдналися у Всеросійську спілку важкоатлетів, головою якої було обрано Л. Чаплинського, а в 1913 р. ця спілка вступила до Міжнародної аматорської спілки важкоатлетів. Міжнародний конгрес спілки 1913 р. у Берліні прийняв ряд важливих рішень. Під назвою "важка атлетика" розвивалися три види спорту: піднімання ваги (штанга й гирі), бокс і всі види боротьби. Для важкоатлетів затвердили єдину програму змагань: ривок і поштовх різнойменними руками, штовхання ваги (не менше 10 кг), а для команд — перетягування каната. Атлети почали виступати у п'яти вагових категоріях: до 60; 67,5; 75; 82,5 і понад 82,5 кг.
У 1919 р. замість Всеросійської спілки важкої атлетики створено Московську лігу, котра керувала розвитком цього виду спорту. Учасників розподілили на п'ять вагових категорій і визначили 5 змагальних вправ. У 1923 р. у Москві був проведений перший чемпіонат СРСР, на якому призерами змагань стали українські важкоатлети: Я. Шепелянський, І. Жуков, Д. Ехт, Л. Алекс, А. Орлеан. Перша Всеукраїнська олімпіада відбулася у Харкові у 1922 р., а її чемпіонами стали Я. Шепелянський, І. Жуков, В. Поль і Д. Ехт.
Першість СРСР 1927 р. відбувалася за новими правилами: було впроваджено кваліфікаційні розряди (новачки, II, I), учасників розподіляли на 6 вагових категорій.
У 1933 р. у важкій атлетиці з'явилося ім'я Георгія Попова. Він один із перших спортсменів застосував великі тренувальні навантаження у своїй підготовці, обґрунтував періодичність їх зміни у тижневих циклах, а також винайшов новий спосіб присіду під штангу — "розніжка". Він першим з українських важкоатлетів встановив найвище світове досягнення у ривку — 98,2 кг, а у 1937 р. йому було присвоєно почесне звання "Заслужений майстер спорту СРСР".
У 1936 р. чемпіонати СРСР і України проводилися за програмою триборства у нових вагових категоріях, наближених до міжнародних і Важкоатлетична секція відокремилася від секцій боротьби та боксу.
Чемпіонат України 1936 р. проходив у Донбасі (м. Ірміно). Переможцем вперше став 20-річний киянин Я. Куценко ( у подальшому 14-разовий чемпіон СРСР). Він переміг харків'янина І. Кириченка і встановив перший рекорд СРСР у ривку. У 1938 р. він першим із важкоатлетів колишнього СРСР показав у сумі триборства 400 кг у важкій ваговій категорії.
На всесоюзному чемпіонаті 1939 р. 20-річний киянин Г. Новак встановив черговий рекорд СРСР у жимі (118,1 кг), а через два роки на змаганнях "Україна—Росія" в Києві він показав у ваговій категорії 75 кг феноменальну для того часу суму триборства — 400 кг (жим — 125, ривок — 120, поштовх — 155 кг).
Після звільнення України від гітлерівських окупантів (1941—1943 рр.) у республіці почалося відновлення народного господарства. У 1943 р. у Харкові поновив свою діяльність Республіканський комітет у справах фізкультури і спорту, а також Державний інститут фізичної культури, який було переведено до Києва. У червні 1944 р. в Києві відбувся черговий чемпіонат країни, де з абсолютно кращим досягненням — 407,5 кг у сумі триборства — переміг Я. Куценко.
У 1946 році секція важкої атлетики СРСР вступає до Міжнародної федерації важкої атлетики (ІВФ). На перший повоєнний чемпіонат світу до Парижа у складі збірної команди СРСР відбули кияни Г. Попов, Ю. Хотимський та Я. Куценко. Г. Попов став бронзовим призером у легкій вазі, а Я. Куценко виборов срібну медаль.
У 50-х роках найсильнішими важкоатлетами України були: Ю. Мазуренко, М. Кемель, П. Кіршон, М. Меркулов, Ф. Осипа, І. Рибак, М. Комешов та інші, які досягли на той час вершин спортивної майстерності.
У 1952 р. важкоатлети СРСР вперше взяли участь в Іграх XV Олімпіади, де завоювали 3 золоті, 3 срібні та 1 бронзову медалі.
У 1956 р. збірна команда України з важкої атлетики посіла друге місце у I Спартакіаді народів СРСР. Цього ж року на Іграх XVI Олімпіади у Мельбурні харків'янин І. Рибак став першим серед українських важкоатлетів олімпійським чемпіоном.
У середині 60-х років стали відомими усьому світу українські важкоатлети М. Хомченко, Е. Бровко, В. Беляєв, Л. Жаботинський.
У 1965 р. Спортивна класифікація країни зазнає значних змін — вперше засновується норматив майстра спорту СРСР міжнародного класу, кандидата в майстри спорту та юнацькі розряди. Першими звання майстра спорту міжнародного класу отримали українські важкоатлети В. Беляєв та О. Кидяєв. У 1969 р. Міжнародна федерація важкої атлетики додала до існуючих вагових категорій дві нові — 52 та 110 кг, змагання почали проводитися у дев'яти вагових категоріях.
Конгрес ІВФ під час проведення Олімпіади 1972 р. після тривалих обговорень з фахівцями прийняв рішення про вилучення жиму з програми змагань важкоатлетів. Основною причиною була неможливість об'єктивного суддівства цієї вправи під час змагань.
У середині 70-х років в Україні найбільш відомими важкоатлетами були: львів'яни А. Гнатів і П. Король, донеччани Б. Павлов та Ю. Голубцов, луганчани В. Михайлов, О. Кидяєв, О. Сеньшин, кияни С. Полторацький та В. Кузниченко, ровенчанин В. Устюжин та інші.
На початку 80-х років про себе заявляє нове покоління важкоатлетів України: В. Соц із Донецька став чемпіоном світу та Європи 1981, 1982 рр. та встановив сім світових рекордів. В. Кравчук із Кривого Рога виборов звання чемпіона світу та Європи в 1981 р., а киянин А. Писаренко — у 1981, 1982, 1983 рр.
У середині 90-х років в Україні з'явилися нові талановиті важкоатлети: В. Альошкін, Р. Севастеєв, Р. Савченко, О. Блищик, В. Бажан, О. Чумак, С. Дідик, О. Левандовський, які неодноразово встановлювали світові та Європейські рекорди на міжнародних змаганнях.
У 1992 р. внесено зміни щодо акцентів у світовій важкій атлетиці. Після розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав збірні команди цих країн отримали право виступати на всіх міжнародних змаганнях окремими командами, що зразу ж призвело до загострення конкуренції на світовій важкоатлетичній арені. Федерація важкої атлетики України була прийнята до складу ІВФ однією з перших. Ця подія відбулася 16 листопада 1992 р. Вже через рік збірна команда важкоатлетів України на чемпіонаті світу 1993 р. в Австралії та чемпіонаті Європи 1994 р. у Чехії виборола перші загальнокомандні місця.
Після рішення Міжнародної федерації важкої атлетики про включення до програми змагань жіночої важкої атлетики українські фахівці почали інтенсивно працювати для її розвитку. Призерками та рекордсменками міжнародних змагань в ці роки ставали: Н. Скакун, Л. Григурко, В. Руденок, В. Павлиш, Л. Канунова, В. Щаймарданова та інші.